У сільському господарстві доходом земельних власників є земельна рента. Земельна рента – це плата за користування землею. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Отже, земельна рента – це економічна форма реалізації власності на землю. Власність на землю і рента існують давно. Але в умовах рабовласницького і феодального суспільства рента мала «натуральний характер», тобто плата за користування землею покривалася продуктами і відробітком (оброк, панщина) [Федоров М.М. Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві. К. 1998].
В умовах товарного виробництва рента набирає грошового характеру. У ринковій економіці між власником землі, з одного боку, і користувачами нею, з іншого, виникають рентні відносини. Найбільш поширеною формою таких відносин в усіх зарубіжних країнах є оренда землі селянами, фермерами або підприємцями в земельних власників або в держави. В умовах командно-адміністративної системи оренди землі не існувало. В Україні оренда відродилася в кінці 80-х – на початку 90-х років.
Найбільш повно теорія ренти опрацьована представниками класичної політичної економії. Історично формування теорії ренти поділяють на домарксовий період і період марксової теорії ренти.
У літературі минулого та в сучасних наукових працях історію теорії ренти розглядають по-різному: одні починають з Адама Сміта, інші з фізіократів Ф. Кене і Тюрбо, чи з родоначальників класичної політичної економії. В. Петті і П. Буагільбера. Теоретичні розробки К. Маркса, що базувалися на працях Адама Сміта та Давида Рікардо, все ж були сформовані під впливом справжнього творця сучасної теорії ренти Джемса Андерсона, але ж родоначальником наукової теорії ренти він вважав В. Петті, який пробував вникнути в суть створення різницевого продукту в результаті господарювання на землі. В Петті виклав пропозиції щодо оцінки на основі доходів. Він запропонував визначати вартість землі як суму певної кількості річних рент. При цьому кількість рент слід розраховувати за сумою років одночасного життя трьох поколінь: діда, батька і сина.
Згідно з теорією земельної ренти за А. Смітом, у вартість будь-якого товару і всього суспільного продукту включається і рента. Таким чином, вартість товару дорівнює сумі трьох складових: прибутку, заробітної плати і ренти.
Одним із продовжувачів вказаної теорії ренти був Давід Рікардо, який дав чітке визначення: «Рента – це частка продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування первинними і незруйнованими силами ґрунту» [Федоров М.М. Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві].
Сучасна ж економічна наука побудована на теорії вартості, а також теорії диференціальної і абсолютної ренти К. Маркса. Але і сьогодні питання теорії ренти є дискусійними з огляду на розвиток продуктивних сил суспільства. Навіть в умовах повної капіталізації всіх суспільних благ для пересічного громадянина, питання викладені вище мають важливе економічне значення для майбутнього країни.
У сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Вона обмежена в просторі з одного боку наявними земельними угіддями планети (збільшити їх неможливо), а з іншого – кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликається такими постійними факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську продукцію з боку промислового виробництва, зростанням населення в планеті в цілому і в містах зокрема, та зростанням грошових доходів населення.
Обмеженість земельних угідь і попит на продукцію сільського господарства, який зростає, роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене обробляти всі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Отже, виробники сільськогосподарської продукції працюють у різних умовах. Крім того, землі розташовані на різних віддалях від шляхів сполучення та ринків збуту продукції. Ці умови породжують монополію на землю як на об’єкт господарювання і зумовлюють різні доходи.
